Казка про те, звідки українці силу беруть
Вирішив Іван одружитися. І
пішов він по чужих землях шукати собі наречену.
Довго блукав по світу, доки
не зустрів дуже гарну дівчину. Тільки не проста була ця дівчина! Це була дуже
вередлива чужоземна царівна. Багато хлопців сваталося до неї, але жоден не зміг
виконати і половини всіх її забаганок. А було їх тисяча та й ще одна.
Двом смертям не бувати, а
одної не минути!
Прийшов Іван до царівни.
Сподобався їй бравий козак, але від умов вона не відмовилася. Чого тільки не
доводилося Іванові витримувати: і за перлинами в глибини морські пірнав, і
зірки з неба діставав, і крізь хащі непрохідні пробирався, і з диким звірем
братався. Руки-ноги ламав, кров’ю стікав, а вже тисячу справ виконав. Прийшов
до царівни за останнім ділом. Стоїть, чекає. Пожаліла дівчина українця і
сказала:
- Шкода мені тебе. Багато ти, козаче, сили марно втратив,
виконуючи мої завдання. Даю тобі останнє, найлегше, нікуди й ходити не треба.
Ось просто зараз відмовся від своїх батьків, від своєї мови, від своєї України.
Усміхнувся козак, вклонився
царівні, надів шапку, сів на коня – тільки вона його й бачила.
То ж все витримає українець,
все зможе, але тільки тоді, коли в його серці живе любов до рідної землі, до
батька й матері, які його зростили. Бо як дерево бере сили від свого коріння,
так і людина тримається нездоланно, доки вона пам’ятає, якого вона
роду-племені.
Сєріков Тимофій
Україна
Рідне місто,
рідне слово,
рідна вулиця моя.
Зацікавився ти знову,
Що оце все означа?
Так скажу тобі я, друже,
Тільки ти запам'ятай:
Що оце все - Батьківщина,
Наш чудовий рідний край.
Павленко Влада
Осінні місяці
Вересень вже поспішає.
Його жовтень доганяє.
А за ними їхній брат
Похмурий, сірий листопад.
Це осінні місяці.
В них парасольки у руці.
Та є також в них дні прекрасні,
вони чудові, теплі, ясні.
Слєсарєв Данило
Сонечко і фіалочка
Жило-було Сонечко. Воно було добрим і привітним.
Одного разу гуляло Сонечко по небу і раптом почуло плач. Дивиться, а то його подруга Фіалочка плаче. Вона хоче пити. Сонечко покликало Хмаринку. Хмаринка напоїла Фіалочку.
І з тих пір Фіалочка радіє Весняному Сонечку і тягнеться до нього.
Мирошниченко Настя
Сонечко і Соняшник
Жило-було Сонечко. Воно було щире, привітне і лагідне.
Одного разу гуляло Сонечко по землі. Ходило воно ходило і натрапило на Соняшник. Соняшник стоїть, похиливши голівку. Видно йому не вистачає тепла. Сонечко зігріло та приголубило Соняшник.
Відтоді Соняшник та Сонечко стали друзями. Соняшник завжди повертає свою голівку у бік Сонечка.
Мірошникова Марія
Сонечко і Півник
Жило-було Сонечко. Воно було привітне і лагідне. Кожного дня Сонечко виходило на небо і всіх будило.
Та одного разу Сонечко не з'явилося на небі. Чекав-чекав Півник, не дочекався. Пішов будити Сонечко. А воно спить собі на білій хмаринці. Почав півник будити Сонечко. Воно прокинулося і засвітило на Землю своїми промінцями.
З тих пір Сонечко завжди прокидається раніше всіх, а Півник співає йому свої пісеньки.
Гончаренко Назар
Сонечко і Баба-Яга
Жило-було Сонечко. Воно було ласкаве, тепле. Сонечко любило людей, звірів, комах, рослин, пташок. Сонечка теж всі любили. Не любила його тільки Баба-Яга.
Одного разу Баба-Яга викрала Сонечко і посадила в мішок. Про це дізналася Сорока і рознесла звістку по всьому лісу. Лісові мешканці вирішили врятувати Сонечко. З'явилися великим військом біля житла Баби-Яги. Вона як побачила таке військо, то перелякалася і втекла у дрімучі хащі.
А сонечко повернулося на небо, і дарувало всім радість і тепло.
Лисичний Єгор
Немає коментарів:
Дописати коментар