Батьки і діти

Пам’ятка для батьків

1. Шановні батьки, пам’ятайте! Тільки разом у співпраці зі школою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.

2. Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь із класним керівником і вчителями школи.

3. Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, побачене. Не дратуйтесь через кожну невдачу, що спіткає дитину, не карайте й не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти й усвідомити помилки, недоробки, загартуйте її силу волі своєю допомогою й розумінням.

4. Привчайте дитину до самонавчання й самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу в їхньому виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою й силою, а добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.

5. Сприяйте тому, щоб дитина сформувала в собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення, проводила політінформації, виховні години. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати готуватися до уроку, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.

6. Обов’язково надавайте посильну допомогу школі (квіти, озеленення, оформлення кутків, класу, ремонт приміщення, участь у концертах, зборах).

Права й обов’язки батьків із виховання дітей

Визначення прав і обов’язків батьків та дітей викладено в Кодексі про шлюб та сім’ю України (КпШС України).

Цей Кодекс встановлює порядок та умови одруження, регулює особисті та майнові відносини, які виникають у сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми.

Право на виховання дітей є передумовою здійснення обов’язків з виховання. Право та обов’язок батьків неможливо відокремити від їхньої особи. Відмовитися від прав і обов’язків щодо піклуванню про здоров’я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання й підготовку до праці дітей вони не можуть, а можуть тільки втратити їх за рішенням суду. Така втрата тягне за собою надзвичайні наслідки — цілковите скасування прав та обов’язків стосовно дітей, за винятком одного — матеріального утримання.

Підстави, за наявності яких може постати питання про позбавлення батьківських прав, передбачені ст. 70 Кодексу про шлюб та сім’ю України. Таке питання може постати, коли буде встановлено, що:

— батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо навчання й виховання дітей;

— батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з пологового будинку;

— батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з лікувально-профілактичних чи навчально-виховних закладів;

— батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;

— батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;

— батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами.

Кожна із вказаних підстав є самостійною умовою для вирішення питань про позбавлення батьківських прав, яке здійснюється тільки в судовому порядку.

Цей перелік підстав свідчить про те, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав за порушення вимог ст. 61 КпШС України, де передбачено, що батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхні здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Ст. 59 КпШС України проголошує, що батько та мати мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей і тоді, коли шлюб між ними розірвано. Тому, коли йде мова про позбавлення батьківських прав, слід розуміти, що позбавлення може стосуватись як батька, так і матері або обох батьків.

Для захисту інтересів дитини суд може ухвалити рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передачу на опікування органу опіки і піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини в осіб, у яких вона перебуває, загрожує її здоров’ю, вихованню й небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду, ст. 76 КпШС України).

Позбавлення батьківських прав щодо неповнолітніх дітей є надзвичайним засобом впливу на батьків. Але навіть рішення суду з цього питання не є остаточним вироком. Наше гуманне законодавство передбачило поновлення в батьківських правах (ст. 75 КпШС України), можливе, якщо цього потребують інтереси дітей і якщо дітей не всиновлено. Поновлення в батьківських правах здійснюється тільки в судовому порядку, якщо буде встановлено наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Адміністративна відповідальність батьків

Адміністративна відповідальність батьків встановлена, виходячи із вимог Кодексу про адміністративні порушення (КпАП), за ухиляння від виконання своїх обов’язків:

— ст. 184, част. 1 (за систематичне ухиляння від виконання обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (за наявності підтверджувальних документів);

— ст. 184, част. 2 (передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення за першою частиною цієї статті (за наявності підтверджувальних документів);

— ст. 184, част. З (за вчинення неповнолітнім у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення);

— ст. 184, част. 4 (до неповнолітніх, які відповідно до ст. 22 Кримінального Кодексу не є суб’єктами злочину і не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовують примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 105 ККУ, а батьки несуть адміністративну відповідальність).

Зловживання батьківськими правами може бути в різних формах і з різними наслідками для батьків.

Так, постійне завдавання дитині тілесних ушкоджень є підставою не тільки для позбавлення батьків (чи одного з них) прав, а й притягнення до кримінальної відповідальності за злочин проти здоров’я дитини. Законом передбачено, що, якщо суд під час позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків ознаки злочину, то, відповідно до ст. 70 КпШС України, він може сам порушити кримінальну справу або повідомити про це прокурора, який має вирішити це питання по суті.

Кримінальна відповідальність батьків

У ст. 52 Конституції України сказано, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідувані за законом.

У ККУ передбачено покарання (ст. 304): обмеження або позбавлення волі на термін до 5 років за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми.

У ст. 303 ККУ (проституція або примушування та втягнення до занять проституцією), у част. З сказано: дії, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

У ст. 307 (309) ККУ про «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів» сказано, що такі дії із залученням неповнолітнього караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 (12) років.

Ст. 324 ККУ охороняє здоров’я неповнолітніх. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманювальних засобів, що не є наркотичними або психотропними, тягне покарання обмеженням або позбавленням волі на термін до 3 років.

Як впливати на дітей?

Вплив дорослих змінює не тільки поведінку дитини, але й її внутрішній світ. Дуже важливо, що лежить в основі стосунків батьків і дітей. Довіра, доброзичливість виявляються сприятливими умовами для використання батьками свого сильного характеру, авторитету, досвіду, знань. Оскару Уайльду належить вираз: «Усякий вплив поганий». Навряд чи можна тлумачити однозначно слова майстра парадоксів, але можна припустити, що одне із можливих значень тут таке: вплив поганий тому, що він спотворює істинну природу людини, забираючи у неї свободу самореалізації...

Чи готові прийняти цю думку ті, хто прагне цілеспрямовано та усвідомлено виховувати своїх дітей? Прагне, не зважаючи на те, що чим сильніша дія, тим сильніша і протидія, опір нашим впливам? Впевнена: не готові. Зрозуміло, що для дорослого краще приймати рішення самостійно. Але чи завжди можна надати такий вибір малій дитині? Адже вона ще не здатна зрозуміти, що для неї добре, а що погано. Тому для нас так важливо задумуватися про її майбутнє, про те, чим їй варто займатися, а чого взагалі не можна робити. І все ж просте питання: «Чому діти не слухаються нас, адже ми хочемо їм добра?» — звучить як крик душі.

Можливо, справа не у впливі як такому, а у його характері, в тому що в ньому є щось від примусовості та насилля? І можливо, варто розраховувати на успіх впливу іншого роду, основаного на діалозі та співробітництві? Якщо ви задумувалися над цими питаннями, то мої роздуми здатні, сподіваюсь, змінити щось у вашому впливі на дитину.

Як же можна впливати на іншу людину, не проявляючи грубого тиску, який, природно, викликає пасивний або активний опір, неприйняття або навіть протидію? Які ж способи заохочення можуть вважатися найбільш сприятливими? Чи варто карати дітей? Перед тим, як відповісти на ці питання, згадаю про одне психологічне дослідження. Дворічним хлопчикам надавалася можливість вибрати з двох іграшок, одна з яких знаходилася перед прозорим бар’єром, а друга за ним. Якщо бар’єр можна було легко подолати, діти однакової часто брали ту чи іншу іграшку. Коли ж бар’єр був настільки високим, що дістати іграшку було неможливо, хлопчики намагалися дістатися до неї в три рази частіше, ніж до зовсім доступної. Дівчатка таким чином реагували, насамперед, на заборону брати іграшку, а фізичні заборони були для них меншою спонукою. Але, так чи інакше, вже в дворічному віці у дитини виникає прагнення подолати перешкоду, порушити обмеження і знайти! свободу волевиявлення. У три роки маленька людина усвідомлює своє Я, починає відчувати себе! автономною та незалежною істотою; вона хоче мати свободу вибору, методом спроб і помилок оцінюючи ступінь своєї самостійності. З цієї точки зору виховання можна визначити як встановлення певних меж свободи, що відбувається або під контролем батьків, або через самоконтроль, чи в гармонійному поєднанні того й іншого.

Який же стиль виховання буде найбільш ефективний, якщо я хочу виростити людину соціально зрілу, моральну, здатну мати і відстоювати власну точку зору на дійсність, яка займає активну життєву позицію? Людину творчу, доброзичливу, яка поважає себе та інших, отримує задоволення від життя, досягає успіху?

І, навпаки, які види впливу гарантують — можливо, і проти нашого бажання — виховання конформіста, невпевненого в собі, який страждає від різних страхів — починаючи від боязні вступати в контакт з іншими людьми і завершуючи страхом перед життям?

Звичайно, «чистих стилів» виховання не існує, є їхні поєднання, в яких ті чи інші види впливу все ж переважають.

Почнемо з найбільш продуктивного стилю, який сповідують демократичні батьки. Вони виховують у дітях самостійність і дисциплінованість. Наприклад, дають їм змалечку невеликі доручення: піти до крамниці, допомогти вдома... Зробив швидко і гарно домашнє завдання — у тебе більше часу для прогулянок та забав. У дитини є не тільки обов’язки, а й права. Проявляючи до неї теплі почуття, турботу та любов, батьки не забувають контролювати виконання обов’язків. Вони не обмежуються вимогами такими, як «Ти повинен», «Так треба», але стараються знайти переконливі для дитини аргументи, які дозволяють зрозуміти і відчути, чому одне варто робити, а інше — ні. Якщо від підлітка пахне димом, демократичний батько може сказати: «Мені здається, ти спробував палити. Мені це не подобається. Крім того, ти ж займаєшся спортом і хочеш досягнути певних результатів. Паління не дозволяє це зробити. Тому хороші спортсмени не палять».

Батьки такого типу цінують дружні стосунки з дитиною: вони прагнуть мати їх на рівних правах. Це означає, що дитину поважають і від неї чекають того ж. Визнаючи потреби та інтереси дочки чи сина, мама й тато діляться своїми потребами та інтересами. Не приймаючи рішень замість дитини, батьки у спільному обговоренні намагаються зрозуміти, що може спонукати їхню дитину до самостійної активності та самовдосконалення, які цілі в навчанні, у спілкуванні, у спорті.

Інший стиль виховання демонструють авторитарні батьки: вони вимагають абсолютної слухняності, не пояснюють причин заборон та наказів, намагаються контролювати кожен крок дитини, не даючи йому жодної свободи і самостійності: «Ти не будеш ходити на дискотеку», «Я забороняю тобі дружити з Мишком», «Негайно вимкни телевізор». У результаті діти починають або бунтувати, конфліктувати і повністю відбиваються від рук, прилучаючись до життєвих цінностей, протилежних до батьківських, або пристосовуються. Таке пристосування провокує розвиток у дитини цілого ряду негативних якостей: це конформність, невпевненість у собі, несамостійність, інфантильність, залежність від думки і оцінок оточуючих. В їхньому ряді і жорстокість як риса, що відображає бездушність батьків, які зневажали у своїх вимогах переживання дитини. (Хоча самі вони можуть бути переконані в тому, що керують ними любов та прив’язаність до дитини.)

Ще один варіант — висока вимогливість, прагнення до повного контролю поєднуються з емоційною холодністю. І в даному випадку відгуком такого стилю виховання стає дитяча жорстокість і жорсткість, неспроможність знаходити глибокі і близькі стосунки з людьми. При цьому у дітей потреба в любові сильна, але вона не задовольняється. (Варто підкреслити, що більшість малолітніх правопорушників пережили психологічне або фізичне насилля в сім’ї.)

Є і такі сім’ї, в яких на дитину не тиснуть просто тому, що до неї байдужі: батьки занурені у власне життя, у якому немає місця для дитини; будь-який контроль з боку старших відсутній. В умовах того, що можна назвати гіпоопікою, діти стають непередбачуваними, попадають у залежність від зовнішнього впливу: «вулиці», ровесників, старших «авторитетів». Свобода без обмежень породжує вседозволеність, низький рівень самоконтролю і саморегуляції.

У той же час протилежний стиль, гіперопіка як зайва турбота та контроль за кожним кроком, за будь-якими діями дитини, породжує пасивність, несамостійність, труднощі у спілкуванні з ровесниками. До гіперопіки схильні ті батьки, для яких дитина стає єдиним сенсом життя, у яких не залишається власних інтересів, які бачать у дитині можливість, ніби заново пережити «життя, яке не відбулося».

Реально існує і суперечливе виховання: батьки схильні до протилежних стилів виховання. Або один з батьків використовує по черзі то один, то другий стиль виховання. Небезпечні також і завищені очікування батьків по відношенню до можливостей успіхів дітей: вони сприяють становленню неадекватної самооцінки, заниженого чи завищеного рівня домагань, переважанню спонук, пов’язаних із прагненням уникнути невдачі, — замість того, щоб прагнути до успіху.

На розвиток дитини впливають особливості емоційного відношення до нього. Зазвичай виділяють два варіанти такого відношення.

Перший — безумовна любов або безумовне позитивне прийняття — засноване на безкорисливості, альтруїзмі, готовності не чекати вдячності у відповідь. Я люблю іншу людину за те, що вона є, люблю такою, як вона є, не пред’являю їй претензій, не хочу її змінити. Я просто живу разом з нею, змінююсь разом із нею, радію і страждаю також разом із нею. Таке ставлення до дитини дозволяє їй відчути і пережити власну цінність, стати впевненою в собі людиною з адекватною самооцінкою.

Другий варіант емоційного відношення прямо протилежний — умовна любов. На думку одного з родоначальників гуманістичної психології, американського психолога Карла Роджерса, умовне або оціночне ставлення до іншої людини деформує її особистість, стає перешкодою для творчого саморозвитку. Чому ж так відбувається? Тому що для дитини дуже важлива любов дорослого, і вона заради неї готова відмовитися від себе самої, своїх справжніх потреб і бажань. Мама каже дитині: «З’їж кашу, будь гарним хлопчиком, з’їж заради мами, мама буде тебе любити». Дитину нудить від цієї каші, але вона їсть і давиться, долаючи огиду, щоб заслужити мамину любов. Психологічний сенс цього впливу полягає в тому, що дитині ставиться умова за простою формулою «якщо то»: «Якщо ти будеш гарно вчитися, я буду до тебе гарно ставитися», «Будеш у всьому і скрізь першим — буду тебе любити», «Якщо станеш акуратною і красивою, я буду тобою захоплюватися». Один із результатів такого виховання — ставлення до людей за принципом «Ти — мені, я — тобі». Друга людина починає сприйматися тільки як засіб для задоволення власних потреб.

Крім того, можливе неприйняття дитини, усвідомлене або неусвідомлене. Таке ставлення можливе до небажаної дитини або народженої «невчасно», або до дівчинки, яка народилася замість очікуваного хлопчика. Неприйняття, яке може проявлятися у відкинені, недоброзичливості, грубості, ігноруванні, породжує в дитині байдужість до життя. Для того, щоб дитина нормально розвивалася, дуже важливо, щоб у неї була хоч одна прихильність, щоб хоч з кимось вона могла розділити душевне тепло, почуття, думки, сумніви та успіхи. Вплив дорослих змінює не тільки поведінку дитини, але й її внутрішній світ. Дуже важливо, що лежить в основі стосунків батьків і дітей. Довірливість, доброзичливість створять сприятливі умови для використання батьками свого сильного характеру, авторитету, досвіду та знань. Якщо ж стосунки між батьками та дітьми будуть холодними або непривітними, вплив буде сприйнятий як тиск, прагнення диктувати і підкоряти.

Отже, найперше, що вам потрібно, щоб вплив став сприятливим: будьте щирі в проявах своїх почуттів, намірів і мотивів; без цього вам не досягти довіри дитини до ваших пропозицій. По-друге, спробуйте навіть і в протидіях дитини побачити його добру волю, інакше вплив перетвориться в тиск і насилля. По-третє, ваш вплив має розвивати дитину, виводити її на новий рівень мислення, почуття, усвідомлення.

Які ж із тактик впливу меншою мірою породжують спротив і дають позитивний результат? Насамперед, це емоційний вплив і розумне переконання. Дорослий може давати натхнення дитині своєю щирою вірою та ентузіазмом. А розумне переконання підкріпить цю віру логікою і силою фактів і дасть дитині додаткову інформацію, що дозволить їй переконатися, що намічені цілі та рішення відповідні до її інтересів. До голосу розуму прислухаються уже дворічні малюки. Оскільки дитина помаленьку набуває рівноправної партнерської позиції, в ній починає поступово проростати доросла частина її Я.

Часто ми забуваємо, що у людини є не тільки сфера свідомості, на яку впливають слова, логіка, аргументи, але й підсвідомість, яка живе своїм власним життям і має для нас не менше, а може й більше значення, ніж усвідомлювані розумові процеси. Яким чином здійснюється несвідомий вплив, які засоби застосовуємо ми, самі того не розуміючи? Це добре відомі невербальні засоби спілкування: міміка, пози, жести, розташування у просторі, навіть запах, залежно від якого може проявитися симпатія чи антипатія до іншої людини. Для дитини часто важливішим, ніж слово, є просто усмішка, кивок головою чи сміх. Інтонація, тембр голосу, темп речі, паузи, покашлювання або постукування пальцями по столі — всі ці сигнали, що посилають інформацію нашій підсвідомості й викликають часто неадекватну реакцію, якщо судити тільки зі сказаних слів. Тому такий важливий дотик до руки, обійми, якісь спільні дії. Якщо у важкий момент ви посидите поруч з дитиною, обігрівши її своєю позитивною увагою, ви допоможете їй зберегти бажання продовжити почату справу і не втратити впевненість у собі.

Батьків хвилює питання: чи потрібно наказувати дитину і якщо так, то як і чим? Психологи рекомендують уникати дисциплінарної спонуки та кари, тому що всі вони дуже поверхневі, відгукуються лише на зовнішній, а не на внутрішній зміст діяльності. Для того, щоб дитина зрозуміла, що вона зробила не так, важливо, щоб вона відчула, що саме почуваєте ви.

Так ми підійдемо до одного з найголовніших умінь у людському житті: помилку можна виправити самому — з допомогою інших. Адже ніщо не вчить краще, ніж помилка: усвідомивши, що було зроблено неправильно, і зробивши, як треба, ми розвиваємося і рухаємося вперед.

ЯК СТАТИ ДРУГОМ ВЛАСНІЙ ДИТИНІ?

Непорозуміння між батьками та дітьми часто виникають через неможливість знайти спільну мову одне з одним. Різниця у віці створює бар’єр, який інколи дуже важко здолати. Тому кожен з батьків повинен прикласти всіх зусиль для створення дружніх стосунків зі своїми дітьми.

Знаєте, у якій сім’ї діти ростуть щасливими? Це відбувається тоді, коли діти бачать, як батьки цілуються. Коли діти відчувають, що тато любить маму, а мама тата, вони не будуть приховувати свою невпевненість і помилки від страху говорити про це з батьками. Діти відчувають ваш настрій і відчувають, чи існує якась нервова напруга, або ж спокійна, мирна атмосфера. Якщо правильне повчання супроводжується вдалим прикладом, то діти можуть навчитися любити і бути щедрими. Щоб встановити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх, потрібно:

НІКОЛИ:

Не перебивати дитину, не казати, що ви все зрозуміли, не відвертатись, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
Не ставити забагато запитань.
Не примушувати дитину робити те, до чого вона не готова.
Не примушувати дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.
Не вигадувати для дитини багато правил — вона перестане звертати на них увагу.
Не виявляти підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
Не порівнювати дитину з жодними іншими дітьми.

КРОК ДО ВЗАЄМОДІЇ

Одне з головних правил сімейного виховання — батьки формують дітей, а діти батьків. Впливаючи на дітей, батьки теж змінюються. Батькам слід заохочувати будь-які творчі пориви своєї дитини. Діти знають, що з батьками можна поговорити, що вони розуміють їх і що всі справи обговорюються з любов’ю і повагою, іноді батькам може здаватися, що їхнього піклування достатньо — дитина сита, здорова, вдягнена, має вдосталь іграшок чи можливості добре відпочити. Та це лише матеріальна сторона. Вихідний чи кілька годинна гра разом не тільки залишать приємні спогади, а й значно вплинуть на розвиток дитини, адже від батьків найпростіше і найцікавіше вчитися, особливо якщо навчання відбувається в ігровій формі.

СТИЛІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

ГІПЕРОПІКА — характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ — це стиль, при якому батьки віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ — характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ — особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише у міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.